Своїми думками, враженнями від написання книги та майбутніми планами щодо шахового життя України поділився львівський тренер та справжній вчитель Володимир Грабінський.


- На разі Ви – чи не найсильніший тренер України, про що говорить результативність ваших учнів… Криворучко, Вовк, Жеребух – тут є чим пишатись і їм, і вам! Як ви вважаєте, наскільки майстерність тренера впливає на гру шахістів? Дехто грає взагалі без тренера, кажуть, що це їм непотрібно… Як на вашу думку, чи має тренер займати провідне місце у становленні хорошого гравця?

Тут важливо розрізняти один аспект, який плутають багато людей.  Тренер - це людина, яка формує тренувальний процес. Він керує тренуванням і направляє свого учня в певному напрямку. Якщо ж гравець просить проаналізувати деякі дебютні варіанти чи позиції, тобто вже від нього йде напрямок занять - то це секунданство. Це просто пояснити, але зрозуміло, що все в житті складніше. Для секунданта рейтинг і рівень гри надзвичайно важливий. Хоча і тут відомо багато прикладів, коли такі шахісти як Чучелов  чи Білявський за рахунок величезного досвіду та інтелекту значно ефективніші, ніж молоді "семисотники". А якщо говорити про тренерство, то вміння продумувати програму підготовки, підбирати тренувальний матеріал, мотивувати учня до роботи - значно важливіше, ніж зайві 100 пунктів рейтингу. Я жартома люблю казати, що тренера баскетбольної команди вибирають не за ростом чи вмінням влучати в кільце…

 

                                                          Володимир Грабінський, Віктор Карт, Віталій Козяк

 

 - Чи цікаво Вам самому брати участь у турнірах?

Дуже! Але тільки, щоб грати проти сильних. Щоб вчитись. Правда, це вдається не часто: раз-два на рік. Пам’ятаю слова В.Карта, що тренер обов’язково повинен знаходити можливість грати у змаганнях і що він особисто шкодує, що рідко знаходив для цього час.
Володимир Грабінський та Ярослав ЖеребухДля мене хороший турнір – це як відпустка від основної роботи. Це шанс взяти декілька уроків у свого тренера Гудіні на основі своїх партій. Той факт, що за останні двадцять років, незважаючи на тисячі переглянутих партій і десятки прочитаних шахових книжок, я став грати тільки слабше, дозволив зрозуміти мені дуже важливу річ: знання не є найголовнішим елементом для прогресу в шахах! Надзвичайно важливіше розвивати вміння розрахунку варіантів, конкретного підходу до позиції, концентрації. А не просто вивчати теорію дебюту чи ендшпілю! Цей висновок є основою мого тренерського світогляду.  Я намагаюсь розвивати вміння шахіста, а не пакувати його інформацією.

 

- Зараз багато українських за походженням шахістів або виїжджають за кордон, або переходять в інші збірні, змінюють федерації. З останніх – ваш учень, Ярослав Жеребух. Як ви ставитесь до такого? Сумно, все ж таки, що так багато сильних гравців залишають Україну.

Звичайно трохи сумно. Коли я займався з Ярославом з 2003 по 2009 рік, то він був наймолодший у групі серед Михайла Олексієнка, Юрія Криворучка, Юри та Андрія Вовка і Мартина Кравціва. Ще маючи лише перший розряд Славік мав щастя спілкуватись і вчитись у своїх старших колег, які вже на той момент грали на рівень гросмейстерів і майстрів. Щоб підтягнути Ярослава до рівня групи я провів з ним більше індивідуальних занять, ніж з будь-яким іншим з моїх учнів. Це все давало мені надію, що сама ситуація підштовхне Ярослава, і він точно вийде за рівень 2700 та потрапить до збірної України. Але життя складається у кожного по своєму, і Ярослав отримав запрошення до американського університету, де йому створили умови для отримання хорошої освіти. Світ стає глобальним, і це добре, що люди мають можливість вибору. Також не будемо забувати, що є і зворотні приклади: Аня Музичук повернулась до української федерації. А я слідкую за шаховими виступами Ярослава і вірю, що, закінчивши університет, він знайде більше часу на шахи і досягне того, що дозволяє його шаховий талант.


- Нам відомо, що ви зараз займетесь відкриттям нової шахової школи для діток, які зможуть представляти нашу країну на різних закордонних турнірах. Розкажіть детальніше про ваш задум.

Колись давно батько Андрія Волокітіна сказав мені, що в кожного тренера перший випуск учнів є найбільш успішним. Я був тільки тренером-початківцем, і мені здалось, що з часом тренер набирається досвіду і трохи дивно, чому не повторити чи навіть покращити досягнення своїх перших вихованців. Зараз розумію, що Олександр Волокітін сам будучи дуже сильним тренером з боротьби поділився зі мною частинкою правдивого тренерського досвіду. Мабуть про таку насолоду як працювати з групою надзвичайно талановитих учнів, яка була в мене протягом більш ніж десяти років, можна тільки мріяти. І запрошення з Дубаю допомогло зрозуміти, що щастям тренера є не "смска" із зарплатою у кінці місяця, а радість від перемог твоїх учнів. Я розірвав свій контракт зі збірною ОАЕ тільки з причини, що там, маючи всі матеріальні вигоди, мені дуже бракувало цього почуття. Мене досі не дають спокою слова Олександра... Я повернувся, щоб спробувати ще раз. І через рік група батьків знайшла невеличку кімнатку, і тепер я маю радість попрацювати з маленькими шахістами у рідному Львові!

 


                                                                                                                                   Володимир Грабінський та Андрій Волокітін

 

- Ви випустили  літературну працю – «Perfect your chess». Це був власний намір написати щось таке навчальне і водночас, цікаве? Вам сподобалася літературна діяльність? Може, плануєте ще чимось потішити шахоманів?

Мені не сподобалось писати. Я перфекціоніст за характером і довго підбирав слова чи переписував написане. Але спогади з дитинства, коли гроші на шкільні обіди я витрачав бігаючи по книжкових магазинах за шаховими книгами, сформували в мене шанобливе відношення до літератури. А оскільки матеріал був уже готовий завдяки підготовці до тренувань, то просто не випадало не оформити його в книгу. Хлопці на тренуваннях допомогли відшліфувати варіанти з коментарів, вагітна дружина витримала мене з моїм висиджуванням біля комп`ютера, і тепер приємно читати позитивні відгуки Дворецького, Гельфанда, Пономарьова та інших поважних людей. Шахова частина для другої книги готова, але тепер треба заставити себе обробити та прокоментувати всі ці приклади... Але спогади про те, як протягом року важко писалась попередня книга відлякують.

 

- Як ви бачите шахове майбутнє для України? Де-де, а от в шахах ми завжди були в перших рядах. Чи буде так і надалі, як думаєте?

Так добре, як було, вже не буде! На даний момент юніорські шахи в Україні за межою першої світової двадцятки. Ми зараз тішимося результатами на дорослому рівні (Марічка Музичук, національні збірні України), які буди закладені в дитячих шахах у дев’яності роки і на початку двотисячних. Цей пострадянський сплеск був завдяки тому, що лишилась система освіти, кваліфіковані тренери, які готові працювати за ідею, ДЮСШ та тому, що додалася можливість подорожувати на змагання за кордон та вигравати призи. З’явилась мотивація помножена на низький рівень життя. Тепер багато країн вкладає серйозні кошти у дитячі шахи і конкурувати на ентузіазмі стає дедалі важче. Тому якщо в українській політиці все буде тільки краще, то в шахах мій прогноз протилежний.



В. Грабінський спостерігає за грою учнів: Кравців, Олексіенко, Мацейко, Вовк, Чулівська, Грех. А поряд маленька Марічка Музичук 

 

 - А взагалі, як ви думаєте, як у такій ситуації і в країні, і в суспільстві привчити дітей до, скажімо, хорошого? Наприклад, грати в шахи? Або як підвищити їх престиж, іншими словами?

Ситуація в країні важка. У мене декілька місяців 2014 року взагалі не було натхнення до тренувань. Пам’ятаю, як Микола Боднар попросив провести декілька тренувань з Віктором Матвіїшеним, але 20 лютого 2014 року я перепросив маму Віктора і не зміг продовжити тренувальний збір. Але зараз я зрозумів, що просто треба кожному наводити порядок на своєму маленькому життєвому клаптику і тим самим ми всі разом все виправимо. І повірте людині, яка багато спілкується з молодими, що вони будуть кращими і розумнішими від нас. Все буде добре!