Про свої успіхи Михайло Голубєв, одеський гросмейстер, шаховий журналіст та активіст місцевого Євромайдану говорить скромно. Натомість пропонує багато ідей для роздумів та осмислення. Про книги свої та ті, що варто почитати, командний чемпіонат в Іллічівську та шахи в Одесі нам розповів Михайло Голубєв.


- Михайле, в кінці 90-х ви плавно перейшли в шахову журналістику. Чому так трапилось? Адже ваші досягнення в шахах як гравця були високими.


- Давайте об'єктивно. Мені вдалося виграти один чемпіонат України (1996), один з кращих за мірками 1990-х, але й там мало хто брав участь з наших кращих гравців. У десятку найсильніших в Україні входив, якщо не помиляюся, один раз. Я задоволений шаховою кар'єрою, але блискучою її не назвеш. Перехід від гри до журналістики був одним з найбільш продуманих і поступових подій у моєму житті. Журналістика - більш творче заняття, ніж гра в шахи. Хоча, звичайно, в шахах є свої переваги - абсолютно об'єктивні критерії якості роботи. А пішов з професійних шахів тому, що перестав вірити в подальше підвищення загального рівня своєї гри. У чомусь з роками стаєш сильнішим, але в чомусь і слабшим, і поступово все це стало мені менш цікаво.
 

- Ви є автором трьох книг: Easy Guide to the Dragon (1999), The Sicilian Sozin (2001) та Understanding the KingIndian (2006), але усі з них видані тільки англійською. На чому акцентуєте в книгах? Чому забираєте задоволення в україно- чи російськомовного читача?
 

- Мої книги - про різні розділи теорії дебютів, видані англійською мовою, тому що такі умови договору з видавцем. Чесно кажучи, вони розраховані швидше на практичну користь для гравців, ніж на задоволення.  Йшли переговори перевидати російською, як мінімум, одну з моїх книг, але щось не склалося. Моя наступна книга теж буде англійською, якщо плани здійсняться. Англійська - провідна мова у шаховому світі, далі російська, іспанська. Хотілося б коли-небудь у віддаленій перспективі написати шахову книгу українською для української аудиторії.

 

- Після нашого інтерв’ю з Ігорем Горбуновим, директором ОШШК, складається враження, що зараз не найкращі часи у шахової Одеси. Чи справді це так? Потенціал, мені здається, доволі потужний.


- Часи для одеських шахів зараз не найкращі точно. Одеські підприємці, за винятком кількох людей, не зацікавлені підтримувати гру. Широка верства освічених і культурних людей просто виїхали з міста і країни. То хто ж буде розвивати професійні шахи в Одесі - злодії і хабарники? Але життя йде, подивимося, що буде далі. 



                                                               На чемпіонаті України серед клубних команд в Іллічівську

 

- Нещодавно завершився командний чемпіонат України. Як розцінюєте виступ одеського Банку «Восток»? Були всі шанси на призове місце. Ви єдині, хто завдали поразки команді Харкова в 3-му турі.
 

- Харківська "Юракадемія", незважаючи на поразку від нас, була найсильнішим клубом. А боротьба за подальші місця вийшла більш, ніж завзятою. Наш лідер Станіслав Богданович у цілому зіграв чудово, набрав 9.5 очок з 11. Але в передостанньому турі він, маючи велику перевагу, допустив одноходовий зівок і програв Олександру Бортнику. Як наслідок, ми не виграли той матч у команди Миколаєва, а програли. І замість чудового шансу на друге місце, залишилися перед останнім туром майже без шансів навіть на четверте. У підсумку, посіли п'яте місце. Але це - спорт. Наш виступ у цілому гідний, провалом його назвати не можна. 


- Як гадаєте, якби в Україні проводили шахову реформу, то в чому б вона полягала?
 

- Цікаве питання. Спробую відповісти так. Багато українських політиків, у тому числі провідних, зрідка беруть участь у парламентських турнірах, або в інших заходах, але у цілому вкрай мало роблять для популяризації гри. Взагалі не ставляться до цього серйозно. Не тішать і ЗМІ: успіхи наших шахістів висвітлюються недостатньо. Те, що наші еліти не цікавляться шахами - каже, як і багато іншого, про низьку якість наших еліт. Так що "шахова реформа", напевно, може стати частиною або наслідком загальних реформ у країні, зміни способу життя і думок. Менше будуть красти і обманювати, і більше звертати увагу на спорт, культуру, науку - на заняття, що гідні людини. Це те, на що хотілося б сподіватися.
 

Також зазначу, що нашим шаховим організаторам радянські традиції вже давно не допомагають, а заважають рухатися далі. Треба змінюватися і жити в 21-му столітті, повною мірою використовувати переваги нинішнього часу. Але наздогнати час встигають не всі.
 

До речі, в українських шахах теж є, хоча і відносно небагато, "проФФесори", липові фахівці з купленими званнями. І це теж - спадщина радянського періоду.

Загалом, реформи, як і розруха, в першу чергу - в головах, все інше - наслідок того, що в нас самих і довколишніх головах.

 


                                                Зліва направо: Михайло Голубєв, Вадим Білий та Михайло Васильєв


- Які книги порадите читати? 

 

- Нинішній час - не найкращий, щоб читати книги, але спробуємо. Оскільки питання сформульоване широко, то шахових книг рекомендувати не буду.

 

Книга Володимира Сорокіна "День опричника" написана 2006 року, прочитати її не пізно. Виключно яскравий, на межі геніальності, гротескний аналіз російського мракобісся. Те, з чим Україна, на жаль, безпосередньо стикається зараз.


2010 за моєї участі в Одесі була видана книга "З дубля" московського інтернет-письменника Старого Семена. На жаль, цієї чудової людини, справжні ПІБ якого - Семен Давидович Зунік, минулого року на стало. Він писав розповіді про радянське життя, не порушені політичними ідеологіями, життя - яким воно було насправді. До речі, особисто я про радянські часи без домішки ідеології і трьох рядків написати не здатен. Не можу відволіктися від того, що точки зору в оцінках державної системи того сумного періоду досі не розставлені, а багато людей не навчилися розрізняти держсистему й інші сторони буття. Тому, якщо не хочете, щоб хтось подумав, що хвалите компартію, а я - не хочу, доводиться використовувати різного роду вказівки, що позитивне існувало не завдяки, а всупереч системі. Що дихати, наприклад, - добре і позитивно при будь-якій владі ... Ну от, а у Старого Семена все вирішено художнім чином, є простір для різного персонального сприйняття тексту і подій. Це суб'єктивно, але особисто мені особливо подобається розповідь, яка не встигла увійти до книги, оскільки була написана пізніше - "Загадка червоного клею". Її можна знайти в Інтернеті. (
ред. -  "Загадка червоного клею")
  

Одеський медіаексперт Зоя Казанжи торік видала художню книгу російською та українською мовами "Якби я була". Політичну діяльність Казанжи оцінюю менш однозначно, а письменник вона, на мій погляд, звичайно, дуже талановитий. Цікаво, що український переклад цієї книги зробила не сама авторка, хоча з українською мовою у неї все гаразд.